Литературные произведения 2019
Гарбузько
Вступ
Привиди – це створіння, яких не так просто знайти. Вони ховаються в найбільш неприступних місцях планети: морські – на дні океанських западин в абсолютній темряві під тиском, який розплющує навіть людей, гірські – увузьких ущелинах, вогняні – у надрах вулканів і магмі, повітряні – далеко за хмарами, де майже немає кисню… Але є і міські привиди – вони ходять у школи, грають в ігри, гуляють, проводять такі свята, як день найдовшої ночі (21 чи 22 грудня), і багато інших.
У школах привидів, починаючи з молодших класів, вчать правильно лякати людей, ховатися від них, страшно вити й навіть вселятися в чужі сни. Два рази на рік у день рівнодення всі привиди злітаються на острів Лайсан, що знаходиться вТихому океані.Там вони проводять звіт про роботу привидів – лякати людей. За результатами доповідей, усі студенти міжміськоїшколи Страху та інституту Жаху отримують табелі про закінчення семестру й переводяться донаступного класу.
Але існують і такі привиди, які на цій конференції не тільки будуть переведені в інший клас, але ще й відкриють нову систему, нову школу й навіть нову еру. Таких привидів – один на сто тисяч, і нам дуже пощастило, що в наш час знайшовся один із них. Хочете дізнатися, хто цей привид? Для цього треба буде пройти безліч випробувань і перевірок. Жартую, жартую… Щоб дізнатися про це, треба лише перегорнути сторінку цієї книжки й прочитати цікаву розповідь про привидів і їхнійспосіб життя.
Частина 1
Однієї чудової прохолодної місячної ночі, коли всі люди вже давно полягали спати, а всі привиди повилітали зі своїх схованок, нічна цивілізація цих дивовижних створінь почала готуватися до великого зльоту привидів зі всього світу на безлюдний острів Лайсан, щоб зробити звіт про роботу на конференції привидів шкільного віку.
Але кам’янець-подільськийпривид на ім’я Гарбузько всі канікули не мав часу зробити завдання, яке треба було виконати влітку, тому що був занурений у розваги з друзями серед зачарованого лісу в серпневому таборі “Фантом”, щосуботи їздив на риболовлю з татом до потойбічного озера, а кожен понеділок, середу та п’ятницю відпочивав із мамою, сестрою ібратом в клубі любителів шафлборду. Про завдання на канікули він геть забув.
І тепер, коли настав час іти на конференцію, він не знав, що робити, тому що не виконав головне завдання – налякати жителів з квартири №79, які мешкають у будинку 18 на вулиці Садовій. Хоч його друзі з різних країн – Помодоро з іспанського міста Валенсія, Руссо з півострова Камчатка, Жаб’єро з міста на воді Венеції та Французько з Парижа – на канікулах робили все те жсаме, що й кожен інший привид без психічно-хронічних захворювань, домашнє завдання вони все-таки виконали.
– Що ж ти будеш робити на Лайсані? Як викрутишся? – спитав у Гарбузька Помодоро.
– Прикинусь, що захворів примарним міхуром,– відповів Гарбузько.
– Звірячу ангіну імітувати легше,– нагадав Руссо,– але якщо ти дійсно не хочеш потрапити на Лайсан і зганьбитися перед усіма привидами, то прикинься хворим на денну маячню.
– За всю історію школи твій спосіб ще ні разу не спрацював,– заперечив Французько.
– А якщо перебинтувати себе туалетним папером, полити малиновим варенням й, прикинувшись пораненим, приповзти з лісу…– То тобі цілий тиждень будуть робити уколи в живіт й ставити гірчичники! – обірвав Французька Жаб’єро. – Єдиний правильний спосіб –це полетіти геть, а через чотири тисячі років повернутися.
– Ні, я не буду ні прикидатися хворим, ні пораненим, ні відлітати… Я сховаюся в будинку того, кого мені сказали налякати, і здам там своє домашнє завдання, а ви летіть на конференцію і скажіть, що я забув свої результати й тому трошки запізнюсь,– сказав Гарбузько.
– Ну-у-у… Якось це дуже просто,– вигукнув Жаб’єро,– але це краще, ніж потім страждати на Лайсані. Що ж, іди лякай мешканців квартири №79, а ми вже тоді самі полетимо на острів.
І так Гарбузько пішов шукати будинок 18 на вулиці Садовій, а Руссо, Помодоро, Французько й Жаб’єро полетіли на Лайсан.
Частина 2
Гарбузько стояв перед будинком 18, а в той час в квартирі №79 хлопчик на ім’я Гоша лежав під ліжком і страждав від страху темряви ночі – ніктофобії. Хлопчик дуже сильно боявся темряви, хоч йому було більше семи років.
Коли Гарбузько нарешті проникнув у дім, то нікого не побачив, окрім палевого кота. Кіт злякався трохи менше, ніж сам Гарбузько, але розбудив свою хазяйку – старшу сестру Гоші Таню.
– Що тут відбувається? – сонним голосом запитала Таня.
У цю саму мить над будинком № 18 пролунав оглушливий крик: “Ааааааа!!!” Таня, переконавшись на ходу, що міцно зачинила двері в Гошину кімнату, вибігла на кухню й зачинилася в холодильнику. Кіт уже був там.
Гарбузько ж проліз у кімнату Гоші, щоб нарешті виконати своє домашнє завдання. Але Гоша саме тоді захотів попити води. Стоячи на ліжку, він увімкнув світло. А всі знають, що на привидів навіть частинкасвітла діє, якна нас ціла атомна бомба. Гарбузько почав випаровуватися… Він не знав, що йому робити, тому що вимкнути світло він не вмів… Єдиний спосіб врятуватися – це сказати своєму «домашньому завданню» вимкнути світло за нього.
Хлопчик дуже злякався Гарбузька, та так сильно, що перестав боятися темряви, тому що сильніший жах отримав перемогу над слабшим. Вимкнувши світло, Гоша врятував гарбузькового привида й у відповідь почув:
– Д-д-д… дя-дя-дя… дяк-к-к-к… дяк-к… к… кую!
Почувши ці слова, Гоша перестав боятися Гарбузька. Гарбузько ж відчув, що допомагати набагато краще, ніж лякати. Від того, що лякаєш, радість якась фальшива, така, яка не приносить ніякого щастя. Коли ж, навпаки, допомагаєш упоратися зі страхами – гарний настрій тобі забезпечений. Гоша, побачивши, що врятував справжнього привида, спочатку трохи злякався (злякався на двійку), але через декілька хвилин навіть подружився з ним. І найголовніше! Відтепер він зовсім не боїться темряви.
– Я радий, що допоміг. Але мені треба здавати домашнє завдання,– сказав Гарбузько своєму новому другові.
– Яке завдання? – запитав здивовано Гоша.
– Мені дали завдання – налякати тебе. І я не знаю, що робити далі. Як тепер летіти на Лайсан?
– Дуже просто… – і Гоша щось нашептав Гарбузькові на вухо. Почувши це, привид відразупідбадьорився.
– Ідея! – вигукнув Гарбузько так самовпевнено, ніби це була не Гошина, а його ідея. Вони разом полетіли на кухню. Гарбузько сховався, а Гоша тим часом витягнув із холодильника Таню й кота.
– Ти виліз із кімнати? Як? Я ж зачинила двері. У домі літає якийсь страшний гарбуз! Ти не мав виходити! Як?… Що?… Де?… Скільки?… Коли?… – сестра була в найсильнішому подиві.
Гоша сказав їй, щоб вона йшла спатиі що він нічого не бачив. Коли Таня вийшла з кімнати, Гарбузько залетів у холодильник і почав збирати невидимий для людей ліловий слиз страху. Закривши його в баночці, він заповнив цим слизом свою контрольну.
– Цього разу я викрутився, але що мені робити наступного навчального року? – зітхнув Гурбузько.
На це питання Гоша не зміг відповісти, але Гарбузько сам придумав, як йому бути. Перегорнувши листок з домашнім завданням, він почав писати твір нектаром радості, якого було повно в Гошиній кімнаті після перемоги над страхом темряви.
Частина 3
Коли Гарбузько прилетів на Лайсан, конференція вже почалася. Друзі запитали його, як успіхи з домашнім завданням. Гарбузько показав їм спочатку один бік домашнього завдання, а потім – інший.
Коли Опудало (так звали головного привида, який на лінійці давав школярам квитки в новий шкільний рік і нагороди за навчання) перевіряв домашнє завдання кам’янець-подільського привида, Гарбузько попросив спробувати слиз на смак і на другій сторінці.
Прочитавши твір про те, що приємніше допомагати справлятися зі страхами, ніж лякати, і спробувавши на смак новий нектар, який до нього ще ні один привид у світі не куштував, Опудало проголосив Гарбузька найкращим учнем року.
– Ура! – тільки й міг закричати Гарбузько.
Через 58 хвилин (епілог)
Гарбузько й Руссо стояли перед дверима в нову (четверту) частину. Руссо хотів відчинити двері, але в нього не виходило.
– Здається, я не знаю, що робити,– сказав Гарбузько Руссо.
Він дістав із кишені трохи нектару радості й зліпив з нього ключ. Відімкнувши ним двері, він побачив, що в наступній частині він невідомо що робить у підводному звіринці.
Я вже достатньо заінтригував? Хвилиночку! До мене прийшли гості… Подивимося, хто там. О, так! Я знаю його. Він до мене приходив завжди, коли закінчувалася якась казка, і цей гість – …
Кінець
Лютий 2019 року
Соноліт
Частина 1
Якось на одній Рудій планеті в сузір’ї Зайця жила сім’я великих пурпурових зайцеподібних інопланетян: тато, мама, дідусь, бабуся, дядько, тітка й п’ять маленьких гуманоїдів — Оклі, Ежні, Натон, Акті й Асши.
Одного чудового дня на цій планеті наступив Новий дві тисячі триста дев’ятнадцятий рік. Оклі, Ежні, Натон і інші почали думати, що ж подарувати мамі цього разу (раса інопланетян на цій планеті живе близько п’ятдесяти тисяч років, тому малята вже встигли подарувати мамі всі подарунки на світі).
– А якщо мамі подарувати новий мопед-самохід? – запропонував Оклі.
– Ні. Мопед-самохід ми дарували мамі дві тисячі двісті вісімнадцятого року,– відповів Ежні.
– А якщо подарувати їй сукню-невидимку? –запропонувала Акті.
– А цей подарунок ми взагалі робили дві тисячі сто сімнадцятого року,– нагадав Ежні.
– А якщо подарувати на Новий рік словник китової мови? – запитали Асши й Натон.
– Цей подарунок ми теж робили, коли мій прадідусь ще пам’ятав, що носив водопідгузки. (У жителів Рудої планети дуже довга пам’ять, але зовсім не досконала). І ще нагадаю, як ми тебе відмивали, Натоне, від шлункового соку і як ти смердів китовим вусом після того, як вирішив зіграти на зубах кита,– знову заперечив Ежні.
– А що ти тоді пропонуєш подарувати? Не соноліт же за 500 000 кроликів? – запитав Оклі. (Кроликами на Рудій планеті називаються гроші. 1 кролик дорівнює приблизно 21,08 грн).
– А чому б і ні? – гикнув Ежні.
– А хіба у нас є стільки грошей? – поцікавився Натон.
– Ти забув про свого клона? Він утік з Рудої планети й тепер став головним мегабізнесменом усього сузір’я Терезів. Він на них завжди зважував своє багатство. Може, ми візьмемо в нього в борг 500 000 кроликів?
– Непогана ідея,– підтримала Акті. – Але поки ми злітаємо на планету клонів-утікачів і назад, то вже не те, що Новий рік настане, день народження й день перемоги Рудої планети над Радіоактивною вже буде позаду.
– Стій. Можеш повторити ще раз? – раптово скрикнув Асши.
– Так, можу,– здивовано відповіла Акті. – Вже не те, що Новий рік настане…
– Стоп! Здається, у мене є ідея,– очі Асши загорілися. – Пам’ятаєте, у шкільному музеї ми бачили зламану машину часу, там навіть павуки почали повзати. Наш дідусь сказав, що може її відремонтувати, але коли він це зробив, то її проковтнув золотий з червоними очима скорпіон із сузір’я Скорпіона. Саме в той день повідомили в новинах: «Із зоопарку зник небезпечний павук з жалом, як у бджоли, довжиною з багатоніжку. Винагорода 500 000 кроликів».
– А може, просто повернемо машину часу з жерла скорпіона, злітаємо на Терези, а потім повернемося додому на півгодини раніше? – запропонував Натон.
– Ми зроду не шукали легких шляхів,– сказав Ежні.– Уперед! До речі, ти не забув, Натоне, що за покупку соноліта в подарунок дають шість безкоштовних квитків у зоопарк, відеогру, у якій можна поборотися з шкідливими бактеріями-клонами із сузір’я Мікроскопа, і велику живу енциклопедію?
– Усі ці речі будуть прекрасним подарунком на Новий рік усім,– промовив Оклі.
І так усі п’ятеро дітлахів вирушили в дорогу зимовою стежкою, доки не наткнулися на слід скорпіона.
– Я бачу слід,– повідомила Акті.
Діти рушили далі, але раптом Ежні й Оклі почули шарудіння за кущами. Через деякий час звук припинився, і зі схованки вискочив той скорпіон, який минулого року поласував машиною часу.
– Що будемо робити? – стривожено запитав Натон в Ежні.
– Не знаю. Будемо сподіватися, що він нас не помітить. – У нас хоча б якийсь план дій є?
– Є-є-є… Так… може просто… є-є-є… – Ежні ніколи ще не був у такому незручному становищі. Він зі всіх сил почав придумувати план дій, навіть забувши, що за десять метрів від нього – найнебезпечніша тварина в галактиці.
Оклі ж, який завжди придумував швидкий план, вилучаючи з нього всі запобіжні заходи, вже був на спині в монстра й почав його лоскотати, щоб він випхав машину часу зі шлунку сам (їжа й інші сторонні предмети в інопланетних скорпіонів перетравлюються за 1000 років). Скорпіон і справді почав стрибати й викручуватися, але не через лоскотання. Він хотів дістати Оклі з-за спини й зробити з ним те саме, що й з машиною часу. Не пройшло й хвилини, як Ежні помітив це й закричав:
– Оклі, негайно злізь! Ти навіть не уявляєш, як це небезпечно.
– Злізь, не змушуй мене приймати місячну дозу валер’янки! – почала кричати й Аклі. – Стрибай униз, поки не пізно! Бо до наступного Нового року найімовірніше ти можеш і не дожити!
Навіть Асши, який все життя не міг терпіти Оклі, почав нервувати. Оклі ж продовжував лоскотати скорпіона, доки він не скинув його зі спини. В останню секунду в нутрощах скорпіона щось клацнуло – і він засвітився… пролунав звукозапис, який був увімкнутий, коли машина часу працювала, саме тоді його й засмоктало всередину. Задушливим голосом говорило з динаміка: “Команда прийнята! Переліт у день великої втечі із зоопарку скорпіона відбудеться через п’ять-чотири-три-два-один-нуль…” Звукозапис обірвався, а машина часу сама повернула скорпіона в той день. За мить на деревах почало з’являтися оголошення “Заберіть свою машину часу”, а в руках Оклі, який навряд чи розумів, що тільки що врятував Руду планету від скорпіона, з’явилися одразу чотири призи: 500 000 кроликів, квитки в зоопарк, відеогра з бактеріями й велика жива енциклопедія.
– Ей! Я ще не накатався на скорпіоні! – Оклі явно не влаштовувало, що його розвага так швидко закінчилася.
– Що це тільки що було зі скорпіоном? – Натон, як і всі, був здивований не на жарт.
– Гадаю, справа в тимчасовому парадоксі. Напевно, нам уже й машину часу поштою доставили, і соноліт ми вже купили, а зараз сидимо вдома й п’ємо чай з повітряним мармеладом,– дав швидку відповідь Ежні.
– А що будемо робити ми? – Акті явно не подобалося, що вона їсть зараз мармелад, але цього не відчуває.
– Відправимо машиною часу наші копії у свій час (рік тому),– сказав Асши,– а тепер біжімо додому! Треба ще подарунок матусі подарувати.
Частина 2
Асши, Акті, Ежні, Оклі й Натон повернулися додому. Світ снів і справді був чудовим. Соноліт летів то через страшні, то через дивні й навіть мрійні сни. І якщо ви подумали, що це вже кінець, то це не так. Найсмішніше ще попереду. Наприклад, Оклі виграв у грі, де треба боротися з бактеріями, і тепер захворів вірусом “Дам пограти, коли програю!”, малюнки з живої енциклопедії Ежні втекли й неправильно вивчили уроки Асши, а в зоопарку кульку Акті з’їв козеріг. Але всі ці історії закінчилися добре, і ця закінчується так само. Третя частина ще попереду.
Травень 2019 року
