Петро Соломко

Моя донька

Я якось занедужав.
І сон, і апетит пропав.
Я ніби спасував,
І я чогось чекав.
Заліз в берлогу,
Втупився в екран,
А там усі кричать,
Що ти баран.
Не було зовсім сил,
Упав я духом,
Та поруч появилась ТИ,
Моя дитино, донечко моя!
І ти вдихнула у мене життя…
У тебе є якась велика сила
Розраджувати і утішати,
Наказувати — не відступати.
Потрібно йти, потрібно жити…
Потрібно працювати і творити
Заради нас, дітей і внуків.
І я піднявсь, і я пішов,
Я усміхнувсь собі й тобі,
Я жити захотів.
Для внуків та дітей, і для сім’ї,
Бо дуже дорогі ви всі мені.
Я щиро дякую тобі, моя донька,
За те, що ти така, така, така…

Петро Соломко, 2020 р.